Категорія справи № 380/23801/24: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту.
Надіслано судом: 05.05.2025. Зареєстровано: 06.05.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2025.
Дата набрання законної сили: 30.04.2025
Номер судового провадження: А/857/10538/25
Державний герб України
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23801/24 пров. № А/857/10538/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову, прийняту суддею Кравцівим О.Р. у м. Львові, у справі за позовом Закладу вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права» до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

Заклад вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права» (надалі ЗВО, позивач) звернувся із позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі МОН, відповідач), Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» (надалі ДП, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказів МОН від 30.09.2024 №584-Л «Про результати позапланової перевірки ЗВО; від 12.11.2024 №661-л «Про результати позапланової перевірки ЗВО; визнання дій МОН та ДП щодо обмеження можливості внесення ЗВО до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (надалі ЄДЕБО) інформації щодо (зарахування) здобувачів вищої освіти з датою початку навчання у 2021-2024 роках та обмеження можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 – протиправними; зобов`язання МОН вчинити дії щодо відновлення надання ЗВО можливості внесення до ЄДЕБО інформації щодо (зарахування) здобувачів вищої освіти з датою початку навчання у 2021-2024 роках та можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560; зобов`язання ДП вчинити дії щодо відновлення надання ЗВО можливості внесення до ЄДЕБО інформації щодо (зарахування) здобувачів вищої освіти з датою початку навчання у 2021-2024 роках та можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Представник позивача подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства освіти і науки України від 12.11.2024 №661-л «Про результати позапланової перевірки Закладу вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права» до моменту набрання законної сили рішенням по даній справі; зобов`язання Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» здійснити технічні заходи щодо відновлення можливості створення Закладом вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права» карток здобувачів освіти зі статусом «Зараховано» з роком дати початку навчання меншим або рівним поточному року та створення ЗВО замовлення на формування інформації та/або завантаження з ЄДЕБО інформації, в тому числі, але не виключно, можливості формувати в ЄДЕБО довідки про здобувачів освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, до моменту набрання законної сили рішенням по справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково: зупинено дію наказу МОН від 12.11.2024 №661-л до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого наказу, яким позивачу анульовано ліцензії, спричинить порушення розпочатого процесу навчання здобувачами вищої освіти третього освітньо-наукового рівня, що відповідно призведе до порушення конституційних прав здобувачів вищої освіти які навчаються у позивача, що узгоджується із висновками Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеними у постановах від 09.08.2023 у справі №580/489/23, від 08.04.2024 у справі №ЗД/380/5/23.

Щодо обраного заявником заходу забезпечення позову шляхом зобов`язання ДП здійснити технічні заходи щодо відновлення можливості створення ЗВО карток здобувачів освіти, то обраний позивачем спосіб захисту у цій частині та його обґрунтування є тотожним до позовних вимог.

Проте під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову, що узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, Міністерство освіти і науки України подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалу про забезпечення позову, та прийняти нову, якою у задоволені заяви відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника.

Звертає увагу на те, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Зазначає, що рішенням про вжиття заходу забезпечення позову надав можливість позивачу безперешкодно продовжувати ліцензовану діяльність без урахування висновків за результатами проведеної перевірки.

Покликається на те, що за результатами перевірки комісією МОН було виявлено низку порушень ЗВО вимог Ліцензійних умов організаційного, кадрового та матеріально- технічного забезпечення, що зазначені в Акті, складеному за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері освітньої діяльності, що підлягає ліцензуванню у сфері вищої освіти від 24.09.2024 за № 10.3-12-67 (далі – Акт № 10.3-12-67).

Під час проведення позапланової перевірки комісією зафіксоване тільки часткове виправлення ліцензіатом порушень вимог Ліцензійних умов.

У судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Забезпечення позову – це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно дост. 150 КАС Українисуд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Поряд з цим, підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24січня 2019 у справі №826/7496/18.

Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20, від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21 та від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20.

З аналізу вказаних норм видно, що прийняття судового рішення про забезпечення позову є доцільним та можливим лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача (заявника) або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.

За умовамист. 151 КАС Українипозов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб – позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24листопада 2020 у справі №640/9636/20 та від 29 квітня 2021 у справі №600/1136/20-а, від 08 квітня 2024 у справі № ЗД/380/5/23.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.

Предметом спору у цій справі, зокрема, є оскарження наказу Міністерства освіти і науки України від 12.11.2024 №661-л «Про результати позапланової перевірки Закладу вищої освіти «Львівський університет бізнесу та права»».

На підставі спірного наказу позивачу анульовано ліцензії на право провадження освітньої діяльності на третьому (освітньо-науковому) рівні освіти з ліцензійним обсягом 40 осіб; зі спеціальністю 081 «Право» на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти з ліцензійним обсягом 40 осіб.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII (далі Закон №1556-VII) освітня діяльність у сфері вищої освіти провадиться закладами вищої освіти, закладами фахової передвищої освіти (з підготовки фахівців ступенів молодшого бакалавра та бакалавра) та науковими установами (з підготовки фахівців ступенів магістра та/або доктора філософії) на підставі ліцензій, що видаються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, відповідно до закону.

Частиною 3 статті 24 Закону №1556-VII передбачено, що ліцензія на провадження освітньої діяльності надається рішенням органу ліцензування про надання суб`єкту господарювання права на провадження освітньої діяльності на певному рівні вищої освіти в межах ліцензованого обсягу або на провадження освітньої діяльності за освітньою програмою, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, в межах визначеного для такої програми ліцензованого обсягу додатково до ліцензованого обсягу на відповідному рівні.

Відповідно до положень частини 4 статті 24 Закону №1556-VII підставою для прийняття рішення про припинення дії ліцензії (повністю або частково) є:

1) заява закладу вищої освіти про припинення дії власної ліцензії повністю або частково;

2) наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи;

3) акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов провадження освітньої діяльності у сфері вищої освіти;

4) акт про повторне порушення закладом вищої освіти ліцензійних умов. Повторним порушенням закладом вищої освіти ліцензійних умов вважається вчинення протягом двох років з дня видання центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов нового порушення хоча б однієї з вимог ліцензійних умов, щодо якої видавалося таке розпорядження;

5) акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих закладом вищої освіти разом із заявою про отримання ліцензії;

6) акт про відмову закладу вищої освіти у проведенні органом ліцензування перевірки;

7) несплата за видачу ліцензії;

8) відсутність провадження освітньої діяльності ліцензіатом на певному рівні вищої освіти або за певною освітньою програмою, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, протягом 365 днів.

Рішення про припинення дії ліцензії приймається протягом 15 робочих днів з дня виникнення або встановлення підстав для припинення дії ліцензії.

У разі припинення дії ліцензії відповідно до пунктів 1, 3-5, 7, 8 цієї частини заклад вищої освіти втрачає право провадити освітню діяльність у сфері вищої освіти за певним рівнем вищої освіти або за певною освітньою програмою, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання. У разі припинення дії ліцензії відповідно до пунктів 2 і 6 цієї частини заклад вищої освіти втрачає право провадити всі види освітньої діяльності у сфері вищої освіти.

Відповідно до пункту 1-2 частини 1 статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 №222-VIII припинення дії ліцензії повністю або частково – позбавлення суб`єкта господарювання права на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, на який йому видано ліцензію, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про припинення дії ліцензії повністю або частково, про що робиться запис у ліцензійному реєстрі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що припинення дії ліцензії закладу вищої освіти призводить до втрати права провадити освітню діяльність у сфері вищої освіти за певним рівнем вищої освіти або за певною освітньою програмою, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання та відповідно позбавляє суб`єкт господарювання права провадження частини виду господарської діяльності, на який йому видано відповідну ліцензію.

На тлі сукупності індивідуальних обставин цієї справи колегія суддів вважає, що побоювання заявника про можливість завдання шкоди та невідворотних наслідків його правам є об`єктивними, а обставини цієї справи суттєво ускладнюють відновлення прав заявника та вказують на загрозу унеможливлення захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі не забезпечення позову, у зв`язку з набранням оспорюваним наказом сили та анулюванням ліцензії, дляпозивача настануть негативні наслідки, що створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника та третіх осіб, зокрема, відбудеться порушення розпочатого процесу навчання здобувачами вищої освіти третього освітньо-наукового рівня, що відповідно призведе до порушення конституційних прав здобувачів вищої освіти які навчаються у позивача, відтік кадрів, блокує джерела доходу та виплати працівникам заробітної плат, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Так, виходячи з матеріалів справи, ЗВО терпить значні фінансові збитки упущеної вигоди, зокрема, має місце недоотримання лише на протязі 01.07.2024-31.12.2024 70 млн. 151 тис. 600 грн. У зв`язку з наведеним, державним бюджетом недоотримано 1 мл. 500 тис. коштів податків.

Не спростовано також доводи заявника, що через публічність спірних правовідносин, значна кількість здобувачів побажали із власної ініціативи перервати навчання в ЗВО і лише станом на сьогодні відраховано 219 осіб. Зазначене спричинило вивільнення викладацького складу ЗВО, зокрема звільнено за власним бажанням 23 докторів наук та доцентів основного складу та 9 сумісників.

Поряд з наведеним, спірні правовідносини спричиняють дискредитацію ділової репутації та престижу ЗВО.

З огляду на проаналізоване, незастосування заходів забезпечення позову у межах спірних правовідносин нівелює ефективність судового захисту та створює невідворотні наслідки у системі освітнього управління, які не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті спору.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2024 у справі № ЗПП/320/88/23.

Колегія суддів також вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вжиття заходів забезпечення позову в заявлений позивачем способом зупинення оскарженого наказу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенні в частині відмови у задоволенні заяви.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року з питань вжиття заходів забезпечення позову у справі №380/23801/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.